Если подумать, то ведь так и есть, мы, в большинстве своем. считаем, что взрослым нужно быть умеренными, серьезными и немного скучными людьми. В одежде - пастель и серость, в интерьере - беж и нейтральность, в эмоциях - благородство, сдержанность и некая сухость. Современный взрослый цивилизованный человек - он не очень яркий, не очень-то... радостный. И вот тут возникает вопрос, как же на видеть красоту бытия, о чем мы так часто говорим, закрывая себя в рамках блеклости и сдержанности?
Все сложно... Вот такой ответ. Но ведь можно расширить рамки и... цветовую палитру. И принять мысль, что радость - базовая потребность, основа витальности. Поговорим о том...
...что же нас радует?
"Природа!", - скажете вы. И будете совершенно правы. В природе - масса поводов для радости. Без природы и ее красот, без домашних животных и птичек за окном, без кристально чистого воздуха в горах, аромата осенней листы и цветистости (извините за тавтологию) цветов нам было бы совсем грустно... Но хватает ли нам источников "достаточно взрослых радостей", разрешенных в нашем серьезном мире?
Однозначно нет! "Эпидемия" депрессивных состояний и массовой унылости тому доказательство.
Что же делать?
Находить больше источников для радости.
Где?
Тут большое поле для деятельности. Но прежде, чем отправляться на поиски, предлагаем прочитать одну уникальную книгу. Ингрид Фетель Ли написала важную вещь, она называется "Радість. Магія простих речей" (издательство "Наш формат"). Уникальна она, прежде всего, своей глобальностью и научным подходом к изучению радости. Точнее, научно-практические исследования проводила и сама авторка, проводя "эксперименты радости" на себе.
И забегая наперед, скажу - самый главный шаг, который будет и самым первым, - разрешить себе радоваться безраздельно, безусловно и, несмотря на... все, что нам, взрослым, мешает радоваться.
Тут поможет "принцип выбора". Его суть в том, что каждый из нас в каждую минуту своей жизни должен решать, куда нам - в радость (повторюсь, даже в ситуации, когда вокруг действительно мало объективных и "взрослых" поводов для нее), счастье, витальность, или в печаль, упадок, серьезность и правильность? Но чтобы выбор был проще, предлагаю прочитать книгу Ингрид. Она, действительно, много проясняет и помогает найти пути к жизни, наполненной радостью.
Радость - как базовая потребность
Приведу несколько цитат.
"Багато досліджень свідчать про чіткий взаємозв’язок між нашим оточенням і психічним здоров’ям. Приміром, люди, які працюють у залитому сонцем офісі, краще сплять і частіше сміються, аніж «бранці» темних кабінетів, а кімнатні квіти поліпшують не лише настрій, а й пам’ять. Ґрунтовніше вивчаючи ці результати, я помітила, що радість стала для мене чимось менш аморфним та абстрактним — вона виявилася реальною. Відчути її тепер було не так складно, і для цього не знадобилися роки самоаналізу та суворих тренувань. Натомість я почала сприймати світ як джерело позитиву, з якого могла черпати гарний настрій у будь-який час".
Мы привыкли, что радость - это довесок, надстройка, приятны бонус. Авторка же последовательно и системно доказывает, что радость - база, основа основ. Позволю себе переосмыслить ее идеи и заявить, что радость - это основа витальности, нашей жизненности и самой жизни.
Ми звикли думати, що енергія береться з того, що людина випила або з’їла — наприклад, із чашки капучино чи шматка шоколадного торта. Однак я усвідомила, що енергія завжди навколо нас. Більшість часу ми її навіть не помічаємо, але людину постійно омивають ці неспокійні хвилі: мерехтливі часточки, які випромінюють електричні лампочки, звукові хвилі музики, що лунає зі стереосистеми, легкий вітерець, який дмухає у відчинене вікно, тепло від батарей опалення в наших оселях. Енергія настільки непомітна, що часто ми забуваємо про неї, аж поки одного морозного зимового дня раптом не схопимося за металеву ручку дверей і не відчуємо тріск від статичної електрики.
Яркие краски, цветы и котики
Яркие оттенки в одежде, интерьере и во внешнем пространстве - доступные радости, которые мы зачастую себе не позволяем. Казалось бы, это ж очень просто. Но что-то мешает. Взрослые люди не должны позволять буйство красок? Вроде бы так принято, но это неправильно. И в книге масса доказательств, в том числе, научно обоснованных - яркость должна быть нас в жизни. Как и детскость... Не инфантильная несерьезность, а именно способность радоваться, веселиться, чувствовать свободу, не боясь быть смешными.
"Одна жінка розповіла, що коли сама собі купувала квіти, чудовий настрій їй було забезпечено на весь день, але це чомусь здавалося легковажністю та марнотратством, тож вона робила так лише з особливої нагоди. Їй навіть на думку не спадало, що за ті гроші, які протягом семи днів витрачає на візити до психотерапевта, вона могла б увесь рік щотижня купувати собі квіти. Інша жінка розказала, що коли перефарбувала вітальню, то щоразу відчувала захват, заходячи туди. Їй було так радісно й легко на душі, що вона мимоволі питала себе: навіщо ж було стільки чекати? Я збагнула, що люди схильні шукати радість у своєму оточенні, однак нас усе життя вчили, що це якось неправильно".
И дальше:
"Яскравість ми вважаємо ознакою інфантильності та легковажності, віддаючи перевагу нейтральним відтінкам як свідченню вишуканого смаку та стриманості. Кольоровий спектр оселі сучасної людини продиктований моральним компасом, де стриманість — єдиний правильний напрямок, а радісний ентузіазм — це потурання своїм слабкостям. Послання чітке: щоб бути гідним високих оцінок суспільства, ми маємо «перерости» природну схильність шукати радість, натомість тримаючи її під контролем. Через це культурне упередження більшості з нас майже соромно наповнювати своє життя кольорами. Нещодавно я познайомилася з жінкою, яка поділилася, що обожнює різнобарв’я, однак дає собі волю лише в оздобленні дитячої кімнати, залишаючи решту будинку нейтральною. Суспільство вважає, що жінки після досягнення певного віку мають носити стриманіші кольори, оскільки можна подумати, що вони відчайдушно «молодяться». Це значно жорстокіша форма хромофобії, продиктована не відсутністю впевненості в собі, а тиранічною громадською думкою. Чи міг би наш світ стати яскравішим, якби люди не боялися мати недолугий вигляд?
-
Яскравість ми вважаємо ознакою інфантильності та легковажності, віддаючи перевагу нейтральним відтінкам як свідченню вишуканого смаку та стриманості. Кольоровий спектр оселі сучасної людини продиктований моральним компасом, де стриманість — єдиний правильний напрямок, а радісний ентузіазм — це потурання своїм слабкостям. Послання чітке: щоб бути гідним високих оцінок суспільства, ми маємо «перерости» природну схильність шукати радість, натомість тримаючи її під контролем. Через це культурне упередження більшості з нас майже соромно наповнювати своє життя кольорами. Нещодавно я познайомилася з жінкою, яка поділилася, що обожнює різнобарв’я, однак дає собі волю лише в оздобленні дитячої кімнати, залишаючи решту будинку нейтральною. Суспільство вважає, що жінки після досягнення певного віку мають носити стриманіші кольори, оскільки можна подумати, що вони відчайдушно «молодяться». Це значно жорстокіша форма хромофобії, продиктована не відсутністю впевненості в собі, а тиранічною громадською думкою. Чи міг би наш світ стати яскравішим, якби люди не боялися мати недолугий вигляд".
В книге много доказательств, что радость должна быть частью нашей жизни, точнее, стать ее основой. Практически все произведение - путь авторки-исследовательницы к понимаю сути глубинной радости, ее значения для человека и к созданию программы по наполнению радостью каждого своего дела, своего проекта (от ремонта в кухне, до бизнес-плана).
Книга радости заканчивается практическими заданиями. Одно из них - самое простое - я озвучу сейчас! Ведите дневник радости, записывайте то, что вас радовало на протяжении дня, какую часть вашей души и тела вы порадовали, какая потребность была удовлетворена, какая эстетическая категория была задействована.
Но книгу все же стоит сделать настольной и задания, с четкими алгоритмами, желательно выполнить. Тогда радость, наполнившая вашу жизнь, будет настоящей и глубокой. А значит, качество жизни изменится в лучшую сторону. Однозначно!
Фото: автора
Читайте также
