А іноді – навпаки, з надією, що діагноз пояснить усі труднощі: погане навчання, конфлікти, втому всієї родини. У будь-якому разі консультація фахівця корисна, адже проблему тим легше вирішити, чим раніше її окреслити. Розібратись в цих питаннях нам допомогла дитяча неврологиня Медичного центру Берсенєва Владислава Олегівна Кулик.
Владиславо Олегівно, чому тема РДУГ стала такою популярною?
«Ти росла/ти ріс – ніякого РДУГ не було, він просто непосида», – так часто апелюють бабусі до стурбованих батьків малюків. Але це не зовсім так. Просто поінформованість стала ширшою: ми почали краще помічати дітей, але водночас стали гірше переносити дитячу «незручність».
А що конкретно змінилося за останні роки?
Інформації стало більше, але і тривоги теж. Раніше батьки чули: «переросте», «характер», «хлопчики – вони такі». Зараз за один вечір можна переглянути десяток роликів «ознаки РДУГ» і впізнати в них власну дитину. Поінформованість, безумовно, допомагає. Але має і побічний ефект: самодіагностика за 30-секундними відео і, як наслідок, батьківська паніка.
Не можна не згадати й роль соцмереж. Вони підсвітили те, що раніше приховували, про що мовчали. Тепер люди відкрито говорять про нейровідмінності, терапію, ліки, шкільні труднощі. Це, звісно, теж добре. Але є претензії до алгоритмів соцмереж: вони «ставлять діагнози» замість лікаря й люблять гучні заголовки на кшталт: «Якщо дитина крутиться – це РДУГ». А це далеко не завжди так.
Ще один важливий момент: сучасна школа стала більш «сидячою» та вимогливою. Багато дітей об’єктивно не створені природою для режиму «45 хвилин тиші, погляд у зошит, руки на парті». Особливо у 6-7 років. У сучасному навчанні стало менше руху, менше пауз, більше раннього академічного навантаження. У результаті маємо ситуацію, коли те, що раніше вважалося нормою розвитку, починає виглядати як проблема поведінки.
Соціальний тиск на батьків зріс неймовірно! Сьогодні батьки часто живуть із відчуттям: «якщо зараз не виправлю – потім буде пізно». Плюс справжній прес порівнянь: у сусідки дитина посидюча, у якогось відомого блогера – ідеальний режим для дитини, а про вашу часто кажуть: «заважає іншим дітям». І тоді в мами чи тата вмикається дуже зрозумілий механізм: «Мій не такий, як усі… Треба щось робити…» Саме тут і з’являється ризик: будь-яку активну дитину починають розглядати крізь лупу РДУГ.
Наведу приклад із практики. Мама 6-річного хлопчика прийшла до мене з формулюванням: «Можливо, в нього РДУГ?». Запитую, у чому річ, звідки такі висновки? Виявляється, на заняттях із робототехніки він не сидить за столом, а встає, підходить ближче, торкається деталей, перебиває і хоче все й одразу.
Коли ми почали розбиратися, з’ясувалося: вдома він може годинами збирати конструктор, у гостях поводиться нормально, із режимом сну все більш-менш добре, а на заняттях він просто демонструє високу залученість, але формат не дозволяє йому вільно рухатися й досліджувати. Хіба в цьому є щось погане? Це лише невідповідність темпераменту й умов, а також вік, коли дитині ще складно дотримуватися жорсткої дисципліни.
Читайте також
