Мистецтво бути поруч, або детально про емоційний контакт з дитиною

Мистецтво бути поруч, або детально про емоційний контакт з дитиною

«Чому вона не чує, коли я хочу їй допомогти?», - такі питання мам часто лунають в кабінеті психолога останнім часом, особливо під час онлайн-навчання, до організації якого, в більшості залучаються батьки.

Починаємо говорити як саме ми сподіваємося допомогти, і виглядає все логічно: у дитини виникає проблема – ми пропонуємо їй рішення.

Ми, з глибини нашого досвіду, знаємо, як практично вирішити ситуацію, і нам здається, що почувши нашу інструкцію дитина швидко впорається і заспокоїться. Але, вже на перших «не засмучуйся», дитина починає ще більше переживати та обурюватися. І тоді батьки відчувають роздратування, розгубленість, безпорадність.

Цікаво, що те саме може відчувати дитина, і причина теж може бути єдина – впевненість, що мене не чують, не розуміють.

 

Світлана Путята

Дитячий та підлітковий психолог в центрі психології та розвитку «Київський дворик»

 

Визначаємо емоції і налагоджуємо контакт

Перший крок до емоційного контакту починається зі слухання, визначення емоцій.

Дитині важливо бути почутою, тому на сам перед, коли ми бачимо, що у неї негаразди, ми можемо сказати: «бачу ти засмучена/обурена/розгублена». Цим ми, по-перше допомагаємо зрозуміти, що з нею відбувається, по-друге повідомляємо, що ми поруч і вона може розраховувати на нашу підтримку у разі чого. Не пропонуємо рішення, не говоримо, що ми знаємо як краще, і тим більш не говоримо, що ситуація не варта сліз, в цьому діти можуть відчути зневагу.

Допомагаючи дитині ідентифікувати свої почуття ми вчимо її з’єднуватися з собою, зі своїми почуттями та потребами, вчимо її самоемпатії і доброзичливості до себе - це є перший крок до кращого рішення будь-якого життєвого випробування. Це ті навички, які допоможуть дитині робити усвідомлений вибір, бути більш рішучою, і соціально-компетентною. А ще, незалежною в прийняті усвідомлених рішень. Втім, це лише перший крок і попереду ще багато того, що потребуватиме терпіння та витримки.

Тут, ще варто зазначити, що коли дитина сильно засмучена, має істерику, то будь-які раціональні аргументи, коментарі і прохання не працюють, працює лише емоційний контакт, саме він з’єднує ваші серця і дає дитині безмежну підтримку і сили. Отже першочергово дитині не потрібне рішення, дитині потрібне розуміння/емоційний контакт…

Другий крок – допомагаємо визначити потреби

Коли відчуєте емоційний контакт з дитиною можна обговорити, що саме викликає такі емоції. Обговорити у форматі активного слухання: не оцінювати, не критикувати і не радити, а просто слухати так, щоби дитина зрозуміла, що ви її чуєте   (Про техніки активного слухання багато пише психологиня Юлія Гіппенрейтер в книгах серії «Общаться с ребенком. Как?»). Так ми можемо почути потреби дитини і допомогти їй зрозуміти, що є потреба не порвати зошит або книгу, а зрозуміти де писати/що писати?, не образити однокласника, а зробити так, щоб мене вислухали, вчасно підключили і т.п. Від влучності розуміння чого ми насправді потребуємо залежить наскільки ми можемо собі зарадити.

Маршал Розенберг – автор методу ненасильницького спілкування говорить, що «емоції – діти наших потреб».

Допомагаємо визначити шлях рішення, якщо воно потрібне

Інколи рішення не потрібне, дитина може впоратися з емоційним навантаженням лише завдяки нашій співучасті, нашому співналаштуванню. Також, якщо вирішити ситуацію вже не можливо, то можна проговорити сценарій реакції, якщо вона повториться. Рішення пропонує дитина, дорослий лише допомагає м’якими питаннями чи пропозиціями, наприклад: «Щоб ти спробував наступного разу?», «Як ти зрозумієш, що вдається?», «Що будеш робити, якщо не спрацює?»...

Головне пам’ятати, що дитина, спираючись на свої можливості знає краще, які рішення їй під силу. Деніел Гоулман в своєму бестселері «Емоційний інтелект» пише, що уявлення людей про свої можливості має великий вплив на їхні здібності, і це вперше дають батьки!

Отже, ми можемо допомогти дитині не порадою, а безмежною вірою в її можливості і підтримкою. Не забудьте хвалити спроби дитини впоратися з проблемою.

Весь процес включення батьків під час негараздів потребує достатньої витримки і терпіння, особливо в умовах дефіциту часу, але кожного разу ви будете відчувати, як дитина стає більш самостійною в ситуаціях перешкод чи неприємностей, більш досвідченою і вміє налагоджувати стосунки з собою і оточуючими.
    
Тож емоційний контакт важливий тим, що дає можливість дитині відчути себе в безпеці, відчути себе значущою, компетентною. Взаємодія з точки емоційного контакту завжди екологічна та бережлива, базується на безумовному прийнятті і любові, що плекає в дітях впевненість, допитливість, цілеспрямованість, самоконтроль, доброзичливість. Спробуйте, і ви відчуєте натхнення бути батьками!

Якщо ми справді хочемо допомогти дитині і не лише в певний момент, а і в подальшому знаходити в собі сили долати труднощі та спонтанні перешкоди, дійте з точки емоційного контакту, допомагайте дітям з’єднуватися зі своїм серцем.

Фото: depositphotos

Читайте також

Час до школи: як дитині прокинутися зранку без стресу

Взаєморозуміння з батьками вкрай важливе для розвитку дитини

Чому дитина не хоче йти в школу. 7 можливих причин

Нове на сайті