Реформы школы все еще пугают некоторых родителей и учителей. Чтобы не верить в мифы про НУШ, нужно доверять официальной информации. Где прочитать про НУШ, какие изменения уже произошли и с какими сложностями сталкиваются реформаторы, мы узнали у редакторки сайта НУШ Виктории Топол.
Виктория Топол, главный редактор сайта НУШ Нова Українська Школа
Вікторіє, ви - редакторка сайту НУШ. Ви займаєтесь цим проектом з початку? Чому вирішили працювати саме з тематикою освіти?
Так, я працюю на цьому сайті від початку. Мене взяли журналісткою ще тоді, коли сайту не було - ми готували запуск разом з Галиною Титиш. Вона зараз керівниця ГО “Смарт освіта” (організації-засновниці сайту), а раніше була головною редакторкою УП Життя.
Насправді я потрапила на цю роботу і в освіту загалом майже випадково. Після навчання в Школі журналістики УКУ я ще на рік лишилась у Львові і дуже хотіла переїхати в Київ. Але все ніяк не знаходила роботу до душі. І тут з’явилась Галя із формулюванням “робота для людини, яка хоче стати експертом в освіті”. Я подумала: “Чому б ні?”.
І потім освіта мене захопила. Окрім того, що це дуже цікаво, зараз це ще й сфера, в якій реально можна щось змінити. До того ж, я маю чимало неприємних історій зі школи, тому мені просто хочеться, щоб ніхто ніколи не стикався з подібним. А оскільки мама працювала вчителькою, знаю багато шкільних реалій зсередини.
Бути реформаторами завжди складно. Що було найважче в освітленні реформи освіти?
Найскладнішим було і лишається боротись із міфами або просто фейками. На жаль, зараз є десятки сайтів, які публікують неперевірену інформацію або ж спеціально розганяють емоційні повідомлення, непідкріплені фактами. І, на жаль, вчителі та батьки це часто поширюють. Я це бачу, бо тепер у мене їх багато в друзях у Фейсбуці і я постійно слідкую за освітянськими групами. І також я це спостерігаю, коли приїжджаю на (не)конференції міні-ЕдКемпи в регіони.
Друга річ, з якою важко працювати, - нерозуміння повноважень державних і місцевих органів.
Чомусь у нас вимагають у МОН профінансувати шкільні ремонти (хоча це відповідальність місцевої влади) і чекають, що хтось з МОН щось зробить з поганою вчителькою. Хоча, можливо, достатньо поговорити з директором школи.
Часом батьки, не зробивши цього, одразу пишуть нам і запитують, як вирішити ситуацію. Вони чекають, що ми дамо їм універсальний інструмент: “вам треба написати заяву, і все буде вирішено” або ж покличемо когось з “вищої влади”. Це говорить про те, що не всі люди пробують вирішувати проблеми всередині, а одразу хочуть кудись поскаржитись. Ось ця відсутність діалогу між батьками і школами - це третя річ, з якою важко працювати.
Як ви оцінюєте зворотний зв’язок від суспільства, вам багато пишуть?
Так. Ми отримуємо близько 10 повідомлень на день. А в піковий час (наприклад, перед початком навчального року чи нового семестру) в кілька разів більше листів.
Що хвилює людей - батьків та вчителів? Чим вони цікавляться, що їх турбує?
Вчителів дуже часто хвилюють формальні речі: як заповнювати класний журнал та іншу документацію. Часто читаємо, що в них вимагають певним чином заповнювати якісь документи (наприклад, календарне планування), хоча унормованих правил може й не бути. На жаль, у багатьох регіонах ще лишилися тиск на вчителів і засилля паперів. Хоча я знаю і про випадки, коли це змінилося.
Також вчителі багато запитують про надбавки до зарплатні, бо не завжди знають, скільки й за що їм мають доплачувати. Ще чимало запитань стосуються інклюзивної освіти: як працювати з дітьми з різними освітніми потребами в інклюзивному класі, як організувати корекційні заняття, як взаємодіяти з батьками.
Батьки ж часто (і особливо зараз) запитують про вступ у школу - якими будуть правила. Деяких цікавить, як підготувати дитину до НУШ, які заняття відвідувати перед школою (завжди відповідаємо, що програма цього не вимагає). Питають також про гроші: що саме мають забезпечувати з державного та місцевого бюджетів, чи можуть вимагати батьківські внески, як з цим боротись.
Зміни часто супроводжуються критикою, які секрети стійкості та впевненості в своїй справі можна запозичити в агентів змін?
Не можу говорити за всіх, тому скажу більше за себе та нашу команду. Критика - це нормальна річ, коли ти щось робиш. Вона - елемент зростання і можливість побачити себе та свою діяльність зі сторони. Тому сприймаємо критику як нашої роботи, так і реформи загалом нормально.
Але для нас важливо, з якою метою ця критика. Якщо для того - щоб просто сказати, що все погано, то нам не дуже хочеться надалі контактувати з такими людьми. Тоді сприймаємо це як неминучість. Якщо ж це конструктивна критика з метою справді щось змінити - то раді такому спілкуванню. І бачимо подібне з боку міністерства: чимало колись опозиційних до будь-якої влади (і шкіл) громадських спільнот тепер входять в робочі групи при міністерстві, щоб спільно напрацьовувати нові правила.
Сайт НУШ справді цікавий та імформативний, чим ви найбільше пишаєтесь (ваші здобутки) у цьому проекті?
Дякую. Почну з неформальних здобутків. Я часто спілкуюсь з вчителями та директорами шкіл особисто, і вони дякують за сайт. І якщо в них є певна проблема, кажуть нам - тому що знають: ми принаймні спробуємо допомогти. Це я вважаю найбільшим здобутком, адже в такі моменти ми розуміємо, що робимо важливу і потрібну справу. І тоді нам хочеться робить це ще краще.
Тепер про більш формальні здобутки. Нам вдалося добре розвинути рубрику “Є питання”, в якій ми відповідаємо на запитання читачів. На жаль, ми все ще системно не відповідаємо на запитання людям особисто. У нас немає спеціального відділу, цією рубрикою займаюся переважно я і не завжди встигаю відповісти всім. Тим паче, що деякі запитання потребують консультування з МОН та іншими експертами. Але ми намагаємось по максимуму відповідати в наших добірках у цій рубриці.
І другий здобуток - те, що ми за сприяння Міжнародного фонду “Відродження” зробили розділ, присвячений інклюзії. Це тема, яка зараз потребує значної уваги, тож ми вирішили зосередитись на висвітленні найкращих українських та закордонних практик, які існують в інклюзії, і на методичній та інформаційній підтримці вчителів.
Чим ми могли би допомогти у висвітленні реформи освіти, як зробити, щоби люди повірили, що за змінами майбутнє?
По-перше, перевіряти інформацію, перш ніж їй вірити та поширювати. По-друге, писати, якщо у вашій школі чи класі сталися якісь позитивні зміни. Ми свідомі, що зараз не все і не в усіх школах чудово, але зміни відбуваються.
Десь учителька кожного дня зустрічає дітей із усмішкою, десь директор запросив батьків на каву, десь перестали вимагати батьківські внески. Це все, чого раніше не було в масовій практиці, але воно поступово стає таким.
Тож про такі зміни (навіть дуже маленькі) варто писати і говорити.
А ви самі, якби була можливість повернути час, хотіли би вчитися в НУШ?
Звісно! Як я вже сказала, мій шкільний досвід почасти був неприємним. Це стосується і нецікавого та затеоретизованого навчання, і недопустимої поведінки вчителів, і булінгу з боку однокласників. Тому так, я б дуже хотіла повчитися в НУШ. Хто зна, можливо, тоді я б уникнула певних проблем у дорослому житті.
фото: особистий архів Вікторії Топол
Читайте также
