Сучасні медіа прагнуть вийти за межі плоского екрану: задіюються зорові 3-D ефекти, об'ємно-просторові звукові системи (передаються навіть вібрації), тілесні відчуття (на нас бризкають водою) і нюхові враження (змінюють запахи).
Віртуальний світ присутній і у нас вдома: більшість дітей досить рано знайомляться зі світом віртуальних ігор, мультфільмів, фантастичних фільмів, постійно перебуваючи в незвичайних для людського сприйняття світах. Заекранний світ гаджетів будь-якого виду своєрідним чином впливає на дітей.
А якщо дитина постійно перебуває в такому своєрідно сенсорно перевантаженому світі, то гармонійність його розвитку буде під питанням.
Маленьким дітям в процесі розвитку важлива різноманітність стимулів, при сприйнятті яких задіяні всі канали сприйняття. Будь-які перекоси призводять до порушень у розвитку. Батькам важливо бути медіаграмотними і в цих питаннях, щоб забезпечити дітям правильні умови для розвитку
Наша експертка Любов Найдьонова в своїй авторській статті окреслила головні ризики "виховання дітей екраном".
Любов Найдьонова, доктор психологічних наук, член-кореспондент НАПН України, заступник директора з наукової роботи — завідувачка лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, член Громадської ради при Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення
Чи реально захистити дитину в умовах засилля «фальшивої» інформації, що ллється на них із екранів телевізорів та гаджетів? Яким чином це можна зробити?
Що підказує нам Мауглі?
Дитина народжується з потенційною можливістю сприйняття, але не має готового налаштованого апарату для цього. Тому нам важливо створити умови, в яких вона може навчитися сприймати світ посередництвом органів відчуттів.
Звісно, можна просто категорично заборонити дитині дивитися телевізор, переглядати відеоролики тощо, однак якщо малюк знаходитиметься в сенсорно обмеженому середовищі, його мозок у процесі дозрівання може й не навчитися обробляти інформацію, яку не сприймали око й вухо. Наприклад, якщо дитина до 9 років не чутиме людської мови й житиме поза людською культурою, вона потім ніколи не зможе навчитися повноцінно мислити й розмовляти. Цей механізм зламу людського сприйняття назвали ефектом Мауглі, що дуже відрізняється від створеного Кіплінгом казкового образу дитини, вихованої вовками.
Мауглі не зміг би повернутися до людей, тому що він не зміг би опанувати людську мову. У нього минув сензитивний період засвоєння мови — вікно можливостей розвитку мозку дитини. Лише в значно молодших дітей, яких повернули в людське середовище до завершення сензитивного періоду, вдавалося величезними зусиллями компенсувати завдану сенсорній системі шкоду.
Казка про Мауглі допоможе нам зрозуміти, що відбувається з дитиною, яку виховують екрани.
Що відбувається, коли дитина з раннього віку постійно знаходитиметься перед екранами телевізора чи планшета, нехай і з найкращою дитячою продукцією на них? Це не сприятиме повноцінному розвитку її мозку. Адже око вчиться сприймати навколишній світ у руки, яка обмацує предмет, а потім око стрибкоподібними рухами повторює його контур. Око вчиться навіть у тіла, яке, впавши зі сходинки, дає зоровому аналізатору розуміння перспективи, глибини простору. Таких прикладів можна навести багато. Тому дитина в оточенні екранів, навіть якщо картинка на них — найвищої якості, перебуватиме в сенсорно обмеженому середовищі, адже не може торкнутися зображеного предмета, натиснути, пересунути, заповзти за нього й подивитися з іншого боку. Екрани перетворюють наших дітей на маленьких цифрових Мауглі, забираючи час на розвиток мозку в сензитивний період.
До того ж миготіння екрана, швидкість зміни світла й кольорів перевантажує зоровий канал ще несформованої сенсорної системи дитини, занадто збуджує, викликає виснаження, що може стати пусковим механізмом для неврологічних розладів. Описано випадки, коли в результаті зловживання екраном мозок дитини виглядав, як після контузії.
Американські педіатри 2016 року виступили з ініціативою додати до прав дитини право на безекранний простір для життя в ранньому дитинстві.
Візуальна вразливість маленьких дітей і страхи
Особливість сприйняття дитини до 6 років — її візуальна вразливість. Маленькі діти мають дуже чіпку зорову пам’ять, ейдетичну. З віком ця властивість у більшості людей зникає. У малої дитини зоровий образ стійкий, він може не зникати, коли прибирають візуальний стимул. Тому малюки візуально вразливі. Якщо дитина побачить картинку, яка налякає її, то це зображення буквально «стоятиме перед очима», мучитиме малюка, продовжуватиме лякати його. Візуальні образи стають іще впливовішими, якщо підкріплюються спеціальними звуковими ефектами.
Враховуючи візуальну вразливість дитини, її потрібно навчити вимикати зображення (монітор, а не комп’ютер), коли там показують щось погане, й кликати батьків, аби вони подивилися (бо розказати, що її налякало, дитина ще не може).
Ще одна особливість дитячого сприйняття візуальної продукції — дитині легше зрозуміти намальовану історію, ніж реальні зображення, в яких багато деталей, що відволікають увагу. Графічні образи краще сприймаються, бо дають змогу зосередитися на окремих складових. Так, мультфільми дозволяють дитині зрозуміти, що екранна реальність несправжня, а створена людьми. Це важливо, бо дає можливість відсторонитися, щоб опанувати сильні емоції. Але про мультфільми з малюком треба розмовляти, бо самостійно зв’язок між наміром і дією, між діями й наслідками без допомоги дорослого дитина може не відслідкувати.
Дитина старшого віку, навпаки, починає прагнути дивитися страшне відео, бо є період, коли вона навчається опановувати світ фантазій і випробовує власну сміливість. У цьому дитині потрібен не стільки контролер, який забороняє, щоб захистити, скільки провідник, навігатор, який дає підказки для самостійного дослідження себе й за потреби допомагає опанувати страх, стрес. Як відомо, найкращий спосіб захистити дитину від страшних фантазій — не почати переконувати, що «воно не справжнє, тому не бійся», а міцні мамині обійми, які створюють емоційний кокон відчуття захищеності.
Фонове сприйняття — це постійний 25-й кадр
Майже кожен знає історію про 25-й кадр. Часте миготіння зображень (24 кадри в секунду) людське око здатне поєднувати в безперервний рух на екрані — так колись з’явилося кіно. А потім виявилося, що якщо серед 24 кадрів у секунду вставили зовсім інший 25-й кадр — людина його навіть не помітить, але він може вплинути на її стан, настрій, ставлення до побаченого.
Дорослі люди не хочуть, аби на них впливали за допомогою таких прихованих технологій. Проте коли ми вмикаємо телевізор як фон, коли діти граються, снідають, займаються іншими справами "під телевізор",то робимо те саме: відкриваємо можливість впливати на психіку дітей без забезпечення хоча б якогось свідомого захисту.
Звукові фрагменти й візуальні образи діти «записують», мов маленькі магнітофончики й фотоапаратики. Діти повторюють рекламні слогани, їх легко вивчити, вони так спеціально сконструйовані, підкріплені ритмом, музикою. Батьки інколи навіть радіють, думаючи, що так дитина розвиває пам’ять. Але забувають, що разом зі слоганом і візуальним образом дитина несвідомо захоплює «шматочки» цінностей, норм поведінки, соціального досвіду. Тому реклама як спеціальна спонукальна інформація заборонена в дитячій медіапродукції.
Вона має бути обмежена для вашої дитини й вами. Чим молодша дитина, тим менше медіапродуктів повинно бути у її житті. А ті, які з’являються, мають сприйматися дитиною за вашої присутності. Навіть новий мультфільм варто дивитися разом, щоб надати дитині емоційну підтримку, обговорити, показати. Це основа батьківської медіаграмотності.
Фото:depositphotos.com
Читайте також
