Ми прагнемо якомога частіше освітлювати тему інфогігієни, медіаграмотності та викликів, що стоять перед нами усіма у епоху постправди. Сучасним батькам швидко вчитися адаптуватися змін і навчати цьому дітей. Тому запросили на розмову одну з провідних експерток у цій сфері - Оксану Мороз.
Оксана Мороз - засновниця волонтерської ініціативи з інформаційної гігієни “Як не стати овочем”, авторка книг "Нація овочів?" та "Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню".
Наша розмова точилася навколо ключових питань медіаграмотності, ситуації з інформаційною гігієною в нашій країні та способів підвищити рівень обізнаності українців. Вийшла довга і ґрунтовна розмова.
Почну з запитання – що таке інфогігієна? Чому заразна часі про неї говорити?
Інфогігієна - це базові правила поведінки в сучасному інфопросторі. Зараз ми буквально є інформацією, яку споживаємо. Від того наскільки вона буде чистою від фейків та маніпуляцій, залежить коректність нашого вибору. Це стосується всього - від купівлі продуктів у супермаркеті до вибору Президента.
З початком ери соціальних мереж, маніпулювати стало легко. Кожен хто має кілька тисяч доларів може впливати на рішення значної групи людей. З кожним роком технології удосконалюються.
Більшість з нас виросли та виховувалися в аналогову еру. Нас ніхто не вчив як споживати інформацію у новій цифровій реальності. Це значно спростило задачу маніпуляторам - переважна більшість їх дій базуються на розумінні і використанні базових алгоритмів цифрових платформ Facebook, Google etc.
Інфогігієна - це дуже базові правила поведінки, але без них не буде розуміння процесів і не буде безпечної поведінки з інформацією.
Це як з електрикою. З одного боку вона — основа нашого життя, з іншого — якщо засунути пальці в розетку, то можна й померти.
Але ми ж знаємо, що цього не варто робити. От так і з інфогігієною. Потрібно знати правила поводження з інформацією, щоб не “засунути пальці в інфорозетку”;)
Як у нас в країні з цим справа? Знаю, що у вас є не дуже втішні результати досліджень
Так, результати невтішні:
- 54% українських користувачів Facebook порушують базову інформаційну гігієну у соцмережі
- 34% публікують маніпулятивні заголовки та публікації
- 29% публікують посилання на сайти-сміттярки
- 13% публікують фейки
- 10% проходять тести, які крадуть дані
Це результати нашого свіжого дослідження 3049 українських користувачів Facebook.
Найбільше мене вразили навіть не вони, а те що за ними стоїть. Наприклад, топові теми в стрічках українців - це благодійність та релігія. На них добре навчилися маніпулювати - хтось просто заробляє гроші, хтось розкручує свої сторінки.
“Це чудодійна ікона - поширте її”, “Миколці потрібна операція - допоможіть або хоч поставте лайк” ну і старе — “Дізнайся, яка ти квітка”. За всім цим — мережі сайтів та сторінок-сміттярок, платформи з тестами, які крадуть дані, та купа всього іншого.
Натомість, українці, фактично, перестали цікавитися ЗЕ. Та і політикою в цілому.
Що можна робити прямо зараз, щоб покращити ситуацію?
Чи є проблема інфогігієни в Україні? Виявляється, це на диво складне питання. Бо всі проблему бачать, проте кажуть, що вона їх не стосується. От і живе собі проблема на самоті, росте вшир та вглиб.
Останні роки її називають медіаграмотністю та вчать ній журналістів, активістів, школярів. Але це проблема простих людей. Як була їх власною так і залишається.
Люди розуміють, що їх дурять і починають сумніватися у всьому. Привіт конспірологія!;(
Роботодавці на конференціях та за кавою-віскі ведуть філософські бесіди про “люди ведуться на фейки”, проте колоди оці не бачать та й своєю її не вважають.
Громадські організації б'ються головою в стінку медійної безграмотності. З їх ресурсами важко-складно-довго цю стіну довбати.
Волонтерських організацій немає.
Державі наплювати. Вірніше не так - а навіщо їй щось змінювати?
А тим часом проблема росте. А 2020 дав їй таке прискорення, що мама не горюй.
Проблема не ділить людей на бідних та багатих, директорів і водіїв - вона стосується кожного. І саме вона в основі потрібних глибинних змін всього - економіки, суспільства, устрою. Інакше школяр з телеграм каналом буде крутити мізки нардепам.
А навіщо нам виходити з інфобульбашок і намагатися впливати на світ?
Ну можна ж навести порядок у власній сім’ї, дітей навчити не брати в руки сайти-сміттярки, і досить... :)
Наведу один з прикладів зворотнього, який раніше описала в “Нації овочів?”
"Ви думаєте, що ізолювали себе від інформаційних вірусів: телевізора немає, соціальні мережі за розкладом, новини лише від перевірених ЗМІ. Гаразд. Уранці ви їдете на роботу в своїй чистій і теплій іномарці, слухаєте улюблену музику або розумну аудіо-книгу. Тут вас нахабно підрізає машина. У ній — переносник інформаційного вірусу.
Саме він дивився вчора новини по ТБ, програму про екстрасенсів, політичне ток-шоу й інші програми, які кишать інформаційними вірусами. Заряджений ненавистю до всіх, він уранці посварився з дружиною, яка так само, як і він, регулярно дивиться ТБ. Він везе до школи сина, який всю дорогу втикається в смартфон, ігноруючи настанови батька. Він злий і поспішає. Його геть не обходить, що на дорозі є сотні інших машин й існують правила дорожнього руху.
І ось ви, такий собі спокійний і налаштований на позитив, ледве встигли ухилитися від цього водія. А таких за годину їзди до роботи вам трапиться ще троє-четверо... Тобто всього за годину ваш настрій зіпсовано і світ навколо видається не таким, як уранці. Ви починаєте помічати навколо все погане: реклами занадто багато, пішоходи украй повільні, усі дороги в ямах, світлофори не працюють. Роздратування зростає.
Увечері (...) ви повертаєтеся додому. Так хочеться якоїсь віддушини! Заїжджаєте в McDonald’s. Після смачного, жирного «Біґ Тесті» і «кращої в світі картоплі фрі» ви добрі, ніби гіршого з днів і не бувало. Проте разом із заспокоєнням приходить і лінь. Ось ви вже бездумно скролите стрічку, клацаєте пультом телевізора або зависаєте в бродилках/стрілялках. Вам просто складно, ліниво сприймати щось серйозне — хочеться переключитися. Просто видихнути. Хочеться, щоб хтось замість вас упакував, спростив складні події та дилеми, «розжував і в рота поклав.
Усі медіа знають про складні будні народу. Вони дбайливо все упаковують у новини, серіали, шоу — у них усе просто і барвисто, — щоб не напружуватись і переключитися після складного дня. Так, як потрібно власнику медіа.
Тобто, в інфобульбашці не сховаєшся... Перейдемо до практичних порад...
Як розпізнавати брудну інформацію?
З вашої книги «Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню» вимальовується досить простий алгоритм (принаймні, він досить чіткий). Окресліть для наших читачів і читачок ключові речі, будь ласка
Зараз основна валюта медіа — це аудиторія, кількість переглядів їхніх матеріалів. Тому медіа, які не дотримуються журналістських стандартів, завжди у виграші.
Поки нормальний журналіст напише один матеріал, недобросовісний - декілька. У стрічках людей значно більше брехливої та маніпулятивної інформації, ніж коректної.
Наприклад, продають на базарі два дядьки яблука. Один свої хімією кропив і вони одне в одне — красиві і не червиві. Інший — просто вирощував, і вони були зовні непоказні, але корисні та соковиті. Люди більше купували у першого, велися на зовнішній вигляд, хоч він їх і дорожче продавав. А в другого купували лише постійні клієнти — ті, хто знає, як він їх вирощував. У підсумку, другий хотів як краще, а заробив менше. Ось так і з інформацією. Тож важливо розуміти, які медіа «без хімії» - це основа всієї інформаційної гігієни. І, як не дивно, рішення просте.
Інститут масової інформації є своєрідним барометром дотримання журналістських стандартів в Україні. Він постійно моніторить їх дотримання в інтернет-медіа та щоквартально публікує рейтинг тих, які їм відповідають. Тобто кожен одразу може зрозуміти, які медіа добросовісні, а які ні.
Отож, якщо ви постійно будете читати 3-5 медіа зі списку «тих, що без хімії», то автоматично будете в курсі всіх важливих подій.
І коли вам приходить посилання зі скандальним заголовком і ви бачите цю новину вперше, та й назви сайту немає в переліку тих, які дотримуються журналістських стандартів, то можете її не відкривати. З великою ймовірністю це фейк чи маніпуляція.
Якщо ви будете читати новини завжди саме таким чином, то у вас випрацюється своєрідний інформаційний трафарет об’єктивної інформації.
Ми портал для батьків, тому що б ви порадили нашим читачам та читачкам?
Чому варто вчити дітей змалку, щоб вони менше потрапляли в пастки, в які потрапляють їх ба і ді, праба і праді? Якісь базові навички, най-найголовніші.
В мене тут непопулярна позиція. Я вважаю, що спочатку батькам самим потрібно стати інфогігієнічними. Тоді, на їх прикладі, такими стануть і діти. Мені важко уявити, як дитина буде постійно мити руки та чистити зуби двічі на день, якщо цього не роблять батьки. Зараз інфогігієна для дітей - це, здебільшого, перелік заборон. Так це не працює. Треба починати з себе.
Ваш особистий ТОП-10 ЗМІ, яким варто довіряти. Які ознаки для вас вирішальні у виборі?
На 100% не можна довіряти жодному медіа. Потрібно паралельно брати інформацію з 3-5-ти.
Я завжди дивлюся рейтинг дотримання журналістських стандартів в онлайн-медіа. Ось медіа, які в ньому фігурують. Вони найбільше дотримуються стандартів.
- Український тиждень (tyzhden.ua)
- Укрінформ (ukrinform.ua)
- Ліга (liga.net)
- Суспільне новини (suspilne.media)
- Букви (bykvu.com)
- Дзеркало тижня (zn.ua)
- Українська правда (pravda.com.ua)
- Новое время (nv.ua)
- Цензор (censor.net.ua)
- Інтерфакс (interfax.com.ua)
Як припинити "все знати" і навчитися сумніватися?
У промо вашої книги дуже гарний посил – раніше батьки вчили нас, а зараз нам треба допомогти навчитися їм. Як починати говорити з ними на дражливі теми, щоб не викликати гострий супротив. Не казати людям, що вони дурні… А далі)?
Давайте подивимося на прикладі батьків. Вони звикли вчити вас, їм дуже важко змінити роль. З іншого боку, вони губляться в потоці інформації. Перше що вони почули й що було переконливим - для них і є істина. В зворотньому їх треба переконувати. Й це спочатку повинен зробити хтось зовні. Підставитися під їх гнів. Сформувати альтернативну реальність на своєму авторитеті. З іншою розстановкою - де істина, а де ні.
Тут я даю свої матеріали. Розказую про те, щоб заважало мені, як маніпулятору.
Звісно, у батьків буде різна реакція. Від заперечення всього до погодження зі всім. Тут важливо, щоб поряд була підтримка рідних. Важливо перекласти причини “всі попередніх баталії” на третю силу. На маніпуляторів. Це вони у всьому винні, не батьки та їх незнання, а вони. Це вони погані, а батьки - жертва. Але нічого, вихід є. Ось є інструменти, спробуємо разом розібратися, перевірити ефективність їх. Щоб знову не надурили. Ні в якому разі не звинувачувати/оцінювати батьків. Ніхто ж в дитинстві не любив, щоб їх оцінювали? От і їм зараз важко визнавати себе неправими.
На цьому етапі має створитися запит на нову інформацію. Має бути признання чи, принаймні, суттєві сумніви, що попередні моделі поведінки були вірні. Потім знову ззовні дати нову порцію детально і прикладної інформації. Такої, яка легко лягає на щоденні ситуації. Інформації, яку дає людина, яка точно знає про що говорить. “Який канал дивитися?”, “Дивитися цю програму чи ні?”, “Вірити цьому експерту” і тд. Все це через призму пояснення причин, наслідків, мотивів і тд. Не просто - от є істина і тепер в неї вірте. А розказати про причинно-наслідкові зв'язки.
Рідний знаходиться поряд. Теж вчиться разом. Обговорюєте, дискутуєте. Тепер ви в рівних позиціях. Обоє вчитеся.
Звісно, це базовий кістяк одного з можливих підходів. Проте і він дає результати.
І як сумніватися правильно - не в тому, що Земля крутиться навколо сонця, а в речах, які дійсно сумнівні?
Людина, яка пройшла навчання з критичного мислення, проте не розуміє, як фільтрувати інформацію, починає сумніватися у всьому. І навіть у тому, що є аксіомою чи доведеним фактом. До цього додається відсутність знань про те, як працює держава та економіка. Як результат, правдою вважають те, що красиве, а все красиве апріорі є правдою. Це добре знають та використовують популісти і маніпулятори.
Тема фейк-ньюс з кожним роком стає все популярнішою. Проте весь дискурс йде навколо розпізнавання суті фейка. Це найскладніший шлях. Йдучи по ньому пересічна людина, яка не працює в комунікаціях, протистоїть усім сучасним знанням про психологію людини. Їй вкрай складно, а то і неможливо розпізнати професійно створений фейк та на що він направлений.
Натомість, є простий і набагато більш ефективний спосіб розпізнавання брехні. Дивитися не на суть, а розпізнавати патерн поширення маніпуляції. Ці патерни стандартні для кожного інструменту комунікацій. Навчитися їх розпізнавати може кожна людина, незалежно від віку чи глибини обізнаності в комунікаціях і психології людини.
Що стало рубіконом для змін у вашому випадку?
І перейду до найважливішого для мене запитання. Як трапилось, що ви - людина, що займалася маніпуляціями професійно, перейшли на сторону антиманіпуляторів? Що стало рубіконом?
Поясню чому, вважаю найголовнішим. Я бачу в нашому суспільстві дуже серйозний баг – брак особистої відповідальності за те, що робиш - перед суспільством, країною, світом. І найболючіше це бачити у освічених, розумних, цікавих, яскравих людей. Що змусило вас відмовитись від вигод професії та вступити в боротьбу за правду?
Як все було, я детально описала у вступі до “Нації овочів?” Процитую:
"Я багато років прожила у двох реальностях.
Перша давала змогу сплачувати рахунки, але тримала в нелюдській напрузі. Ти завжди на зв’язку, завжди в курсі всього, завжди готова створити і запустити з нуля проект за години — в умовах повної невизначеності повсякчас нових даних. Тут рік за три.
Друга добивала морально. Що більше я аналізувала і простежувала причинно-наслідкові зв’язки, то більше жахалася темпам, з якими ми котимося в орвелівську реальність — стрімко і без гальм.
Цей конфлікт шалено вимотував і не міг тривати вічно. Я рятувалася сеансами психоаналізу і шукала вдалий момент, щоб піти.
Точкою неповернення для мене стали результати парламентських виборів–2019. До того моменту я думала, що мене неможливо вже чимось здивувати. Проте це був шок, хоч і прогнозований. Вони стали ілюстрацією багаторічної накопичувальної «роботи з електоратом» за всіма фронтами. На тлі цих результатів, блюзнірськи звучали коментарі тих, хто програв. Засовуючи голову в пісок, вони знімали з себе всю відповідальність. Ці результати показали силу комунікацій, владу і міру відповідальності «комунікаторів» перед людьми, країною, собою. Усе це вбивчо ілюструвала карта «Результати парламентських виборів–2019».
Тоді я й зрозуміла, що не можу більше бути причетного до всього цього".
Ви вже бачите, що нам варто робити, щоб людей з цінностями, що виходять за межі особистої вигоди, ставало більше?
Тільки 11% українців під час дослідження зуміли розпізнати фейки. Це стосується кожного.
На побудову демократії в Україні вже витрачені мільярди та роки. Але з таким рівнем інфогігієни, всі реформи та спроби відбудувати національну ідентичність, приречені на спротив. Вони з легкістю руйнуються олігархами та популістами, які тягнуть до Москви. Красивому фейку вірять швидко, а в правді потрібно довго переконувати.
Тому треба переконувати?
Так, вчитися самим та переконувати інших.
Дякую!
Книгу Оксани Мороз "Боротьба за правду" можна купити тут.
Фото: надані Оксаною Мороз
Читайте также
