Приєднуйтесь до нашої екскурсії Італією, ми дізнаємось про італійську початкову школу: коли і як поступають у школу, чи купляють підручники, чи задають першокласникам домашнє завдання, чи можна дітям стерти написане і скільки клітинок відступати від полів?
Буде цікаво :)
Катерина Кравчук-Рудомьоткіна – мама, діджитал-маркетолог, автор статті
Цього року мій син пішов в другий клас початкової школи в Італії. За півтора роки його навчання тут я встигла мільйон разів порадіти за нього саме через італійську школу. Щоправда, наш досвід, як показує практика та спілкування з місцевими батьками, не є показовим для всієї Італії. Більше того, зі школою нам пощастило навіть виключно в рамках Італії. Та почну з початку.
Особливості прийому до школи
Італійська шкільна освіта, як і в цілому європейська, має поділ на початкову, середню, середню вищу школи (коледж) та власне вищу, тобто інститути/університети. Щоб потрапити в школу, достатньо прийти в неї та заповнити пакет документів.
Жодна школа не має права відмовити у прийомі потенційному учню.
В тому випадку, якщо в школі немає місць, комуна повинна запропонувати йому альтернативний варіант. Коротше, без школи тут не можуть залишити. Більше того, нерідко приймають навіть нелегалів без документів все з тієї ж причини –
нікому не можна відмовляти в базовому праві на освіту.
Анкети при прийомі в школу тут значні – до десяти сторінок з різними питаннями. Серед ключових – хто забиратиме учня зі школи, чи буде ваша дитина ходити на релігієзнавство та як вона діставатиметься до школи та зі школи. Щоб малого могли забрати батьки, бабусі-дідусі, няньки, потрібні копії їх документів та відповідні підписані ними заяви. Без них вашу дитину нікому не віддадуть, крім батьків. Якщо батьки не одружені чи розлучені, анкетування збільшується вдвічі, власне як і надання дозволів.
Релігієзнавство – не обов’язкова шкільна дисципліна. Спочатку ми від неї відмовились, оскільки думали, що це щось типу католицьких проповідей та читання Біблії. Та виявилось, що релігієзнавство розповідає школярам про всі існуючі релігії та пропагує серед дітей толерантне відношення один до одного, незалежно від віросповідання, національності та полу. Тому ми змінили своє рішення і обрали цей предмет.
Таке демократичне відношення та наявність вибору мені неймовірно імпонує.
Так, нещодавно в школі святкували Хеловін. Діти вже з самого ранку приходили в неймовірних костюмах та з розфарбованими обличчями. По обіді вони ходили містом і збирали цукерки по домівкам. А на вечір після школи всіх зібрали на вечірці, де головною розвагою була велика ПІНЬЯТА – величезна іграшка, набита до країв цукерками. Діти по черзі підходили до неї із закритими очами і били по ній битою, доки вона не впала на підлогу, розкидавши всюди свою солодку начинку. Вся школа святкувала. Крім однієї сім’ї. Батьки двох синів заявили, що не хочуть аби їх діти святкували це неіталійське свято. Без проблем – жодного тиску чи осуду.
Щодо шкільної логістики
Дитина може діставатися або шкільним автобусом, або її можуть привозити будь-яким чином батьки чи уповноважені ними люди. Логістика оплачується окремо, залежно від того, скільки кілометрів від вашого дому чи місця збору до школи.
Дошкільна освіта та перший клас
Дошкільна освіта не є в Італії обов’язковою, та на півночі країни, де моя сім’я живе, більшість батьків відправляють малюків з 5-ти років на навчання. Правда, навчання проходить дуже в лайтовому режимі зі сном, іграми та заняттями в максимально ігровій формі.
Коли ми переїхали в Італію, сину вже було 6 років, тому ми дещо запізнились, бо в перший клас тут йдуть в 6. Але ми вирішили відходити два місяця весни в садок, а вже з вересня розпочати перший клас школи повноцінно. Хлопцю потрібен був час для адаптації, адже як тільки ми приїхали до Італії, син знав хіба декілька слів італійською, так що кожного дня перед садочком я йому повторювала ключові фрази: «дайте води» і «можна мені в туалет».
Вихователька входила в наше положення і щодня вчила з малим найбільш вживані та потрібні слова. Щоправда, все одно перші місяці в першому класі нам давались важко. Кіріл не все розумів, соромився, боявся сказати щось не так, але дружня атмосфера і підтримка зробили свою справу – на першій зустрічі з вчителями, що відбувалась за результатами першого шкільного семестру, не було жодних нарікань на успіхи хлопця. Нам порадили читати на канікулах книжки італійською.
У спілкуванні та розумінні одноліток і вчителів проблем вже не було. За півтори роки в Італії син розмовляє так, ніби все життя прожив тут. Пише італійською ессе не гірше однокласників, постійно виправляє мої помилки в італійській. Більше того, коли говорить рідною мовою відчутний дуже сильний італійський акцент.
Як італійці на батьківські збори ходили
Батьківські збори тут проводяться два рази: на початку року та, якщо є така необхідність, наприкінці. На цих зустрічах не обговорюється персональні якості/потреби чи проблеми жодного з учнів. Їх основна тема – це організація навчання: шкільні поїздки, харчування, розклад, книжки/зошити, особливості навчання, знайомство з новими вчителями, методиками навчання тощо.
Батьки обговорюють своїх дітей з вчителями віч-на-віч, а конкретно результати навчання – на зустрічах, які проводять в кінці кожного семестру.
За тиждень-два вивішується графік, коли батьки можуть забронювати для себе індивідуальну зустріч з вчителями, що викладають у їх дітей.
Про фінанси
Перші п’ять класів початкової школи книжки видають безкоштовно. Єдину книжку, що ми досі купували, це – книжка-зошит на літні канікули. Так як ми ходимо в муніципальну школу, то платимо лише за харчування - 4,80 євро в день. Щоправда, для тих, хто обрав для навчання школу, яка не належить до комуни їх прописки, вартість навчання буде вищою – 6 євро на день.
Є в Італії і приватні школи, оплата в яких варіюється від 300 євро в місяць і вище.
До речі, нещодавно натрапила на статтю, де журналісти обговорювали той факт, що в нашій провінції (Пармі) найвищі ціни на харчування в регіоні. Це стосується як шкіл, так і закладів громадського харчування.
Договір на харчування укладається в комуні, там же видається особистий логін та пароль до окремого електронного кабінету, де можна контролювати оплату.
Батьки обирають, як платити: на рік вперед чи щомісяця. Якщо дитина відсутня в школі, оплата не знімається. Окремо оплачуються спеціальні шкільні поїздки та екскурсії, але не всі. Є ті, що оплачуються комуною, для яких надається транспорт, та є додаткові, які на початку року ухвалюються батьки й вчителями.
Заняття
Так як мій син навчається в невеличкій школі, стандартного поділу на перший, другий, третій класи тут нема.
Вся початкова школа займається разом, але на окремі заняття перший-другий чи старших забирають в окремий клас.
Цей підхід схожий на той, що характерний для вальфдорскої педагогіки. Тут діти вчаться будувати відносини не тільки з однолітками, а й з молодшими і старшими. Більше того, так як в будинку школи розміщений і садочок, діти вчаться контактувати навіть з найменшими та знаходити з ними спільну мову.
Заняття проводяться інтерактивно з піснями, музикою, відео. Між заняттями дітям ставлять різну музику.
В гарну погоду заняття проводяться на подвір’ї школи чи в парках поруч. Діти мінімум двічі на день гуляють на вулиці півгодини, але жоден учень не прив’язаний до стільця, тому кожен може вийти на двір на перервах.
Біля входу в школу стоять дерев’яні полички із резиновими чобітками, в них діти граються на подвір’ї в вологі сезони.
Стіни та приміщення школи обклеєні фотографіями з поїздок та шкільних свят, дитячими малюнками та іншими результатами роботи на предметі, що тут зветься «Мистецтво».
До речі, в кінці року всі витвори мистецтва вашої дитини вам передадуть акуратно складені в папочці з підписами і деколи навіть датами.
Ви б здивувались, побачивши, скільки в першому класі тут пишуть творів. Чи не на кожній сторінці з італійської було хоч невеличке завдання, яке передбачало від школяра невеличкої розповіді від себе. Велику увагу приділяють емоціям та почуттям: як ти почувався, коли вперше посварився зі своїм ліпшим другом; які емоції відчув, коли побачив море; яке твоє улюблене місце, які емоції там відчуваєш і в такому дусі.
Для другого класу ми купували зошити в клітку та косу лінію. Зошити всі формату А4. В першому класі клітинка була більша, в цьому - на декілька міліметрів менша.
За українськими мірками, в італійських зошитах повний хаос
… жодних відступів в дві клітинки, жодних проведених ліній червоною ручкою. Всередині малюнки - діти постійно малюють, завдання написані і дуже часто окремо вклеєні вчителями всередину.
В першому класі писали виключно олівцем. В другому пишуть олівцем і спеціальними ручками, що стираються. За місяць навчання було написано більше 10 творів італійською. Правда, цього року вже вчаться писати прописом.
Мій малий дуже хвилювався, що вже другий клас, а домашнього завдання ніхто не задає, хоч мали б. Ось минув місяць, і поступово почали давати домашні завдання. Як правило, для них з головою вистачає 15-20 хвилин.
Всі зошити та книжки цілий тиждень тримають в школі. Зошити із завданнями чи без приносять лише в п'ятницю, аби батьки подивились, чим цілий тиждень займалось їх дитя в школі.
Фото: автор, depositphotos.com
Читайте також
