Читайте першу частину інтерв'ю із письменницею Оксаною Лущевською тут.
Як з’явилася ваша перша книга? Чи була вона дитячою?
Вона вийшла у видавництві «Грані-Т» у 2009 році. Це була дитяча книжка, яка називала «Дивні химерики, або таємниця старовинної скриньки». Зараз вона мені вже зовсім «олдскульна». Але в ній були чудові ілюстрації Інги Леві. До 2009 я перемагала в різноманітних конкурсах пов’язаних із «дорослою» поезією і перекладами віршів.
Який дитячий твір для нас найбільш знаковий, значимий? І чому?
Їх два. Ага, і третій готується до друку. Отже, повість «Задзеркалля» (ВСЛ). Це книжка про самотність людини у родині та групі однолітків. Ця книжка складана і водночас легка. Складна, бо торкається теми суїциду. Легка – бо в ній багато любові. Цю повість адаптовано у театральну п’єсу «Задзеркалля». Її ставлять тінейджери, дівчата і хлопці, – вихованці арт-студії Наталі Журавльової. Хоча ця театральна студія у Луцьку, але юних зірок уде неодноразово запрошують виступати в різні міста України. З ними «Задзеркалля» «побувало» у Києві, Харкові, Львові… Друга книжка – «Вітер з-під сонця» (Фонтан Казок). Вона потрапила до каталогу "The White Ravens 2016" ("Білі круки"), добірки найкращих дитячих та підліткових видань з усього світу, який готує Мюнхенська бібліотека для дітей та юнацтва. Повість також перемогла у конкурсі «Напишіть про мене книжку!» улітку 2015 року і отримала спеціальну відзнаку журі Корнейчуковської премії «за тонке психологічне змалювання підліткового характеру». Це все було доволі неочікувано. А третя повість нині готується до друку. Називається вона «Скелет без шафи». Я на неї дуже чекаю. Вона про дорослішання, зміни в тілі, (само)розуміння та (само)прийняття, дружбу і зацікавленість анатомією.
Вікіпедія пише, що ви ініціатор проекту «Крок уперед: глобалізуємось разом із українсько-англійськими книжками-картинками». Про що цей проект ?
Ці книжки-картинки – культурно- свідомі. Для нашої творчої команди (видавництво «Братське») важливо, щоб у книжках були знакові культурні маркери. Та водночас нам важливо, щоб наші книжки читали і українські діти, і діти з різних країн. Нам це вдалося. Ми проводили багато зустрічей із дітьми в Україні. Проводили сторітайми в книгарнях і школах США. Ентузіасти дитліту читали ці книжки на сторітаймах у Канаді та Ізраїлі. І також університетські бібліотеки в США, які мають потужні відділи дитліту, купували наші книжки. Тут доречно згадати чудовий вислів відомого перекладача Віктора Морозова, який у свій час говорив про переклад «Гаррі Поттера». Морозов згадував українізацію дітей із різних країн. Так от я думаю, що завдяки нашим книжкам-білінгвам сталася ще одна «маленька українізація» дітей світу. Ми продовжуємо розвивати цей проект. І нині готуємо до друку цікаву книжку Саші Кочубей, яка називається «Страшапка»/Scarehat.
А ще ви ініціювали Рейтинг критика: найкращі дитячі та підліткові книжки року.
Які книги для підлітків ви радили б підліткам та батькам, які можуть порадити підліткам)
Повість «Крута компанія» Наді Білої, книжка фанфікшн «Щоденник Лоли» і повість «Солоні поцілунки» Олі Купріян, повість «34 сонячні дні і один похмурий» Олі Русіної, повість «Старшокласниця. Першокурсниця» Анастасії Левкової. Повісті Володимира Арєнєва.
Підлітки важко (судячи з мого сина та друзів) сприймають дорослі потуги бути своїм, а при цьому є дорослі автори, які можуть писати так, що і йоршсті тінейджери їм вірять. Як цього можна досягти?
Слухати тінейджера у собі. Бути сміливими і відкритими. Насправді, я багато зустрічалася з підлітками і тінейджерами. Треба розуміти, що «своїм» стати непросто, і, на мою думку, по суті не можливо. Треба шукати мову. І ця мова – це не мова ґаджетів, а мова внутрішніх цінностей, мова емоцій, мова почуттів, мова різноманітних, часто непростих, життєвих досвідів. І ця мова – завжди, за браком кращого слова, дещо ризикована і не межі.
Дитячі книги – це ще і ілюстрація. Як вибудовується робота з художником? Власне, як знайти свого художника для конкретної книги.
Зазвичай ілюстраторів добирають у видавництві. Автори рідко приходять із баченням свого тексту всеціло, маю на увазі, що автори не бачать текст і вербально, і візуально. Я маю досвіди, коли я пропонувала бачення і все спрацьовувало. А маю – коли й не складалося. Це дуже залежить від того, наскільки видавці готові співпрацювати зі «своїм» для автора художником. Адже книжки готуються до друку у певні серії. Чи – для презентації на міжнародних конкурсах. Цілі щодо видання окреслюються стратегічний рух видавцями.
У вас є графічна повість «Безхвоста». Графіка – має особливе «звучання» і не дуже представлена у дитліті. Як її сприймають читачі?
Книжка досить нова, як і власне формат графіки для України. Діти зазвичай люблять графічні повісті і романи. А от дорослі забувають, як їх читати. Вбачають у такому читанні труднощі. Це знаю з досвіду викладання курсу дитячої літератури в Джорджіївському університеті.
Щодо повісті «Безхвоста», то я вже маю деякі відгуки юних читачів. Вони вагомі для відповіді. Я думаю, що ми можемо їх надрукувати. Хочу ними поділитися. Це допоможе майбутнім читачам повісті.
- «Книжка дуже крута і цікава! Мені сподобались ілюстрації і те, як зроблена книжка - в форматі комікса, та ще й ніби від руки написана! А крута вона тим, що має класний сюжет про справжню дружбу!» - Мирослав, 9 років
- «Цей комікс простий, але мені сподобався!» Єгор, 10 років"
- «Ця книжка дуже гарно вийшла. Дуже гарні ілюстрації, добре виражені емоції дітей. І добре розказано про дружбу. Дуже цікаво для дівчат. Я дуже поринула в книгу і хотіла дочитати сьогодні, а не завтра. З цієї книжки можна дізнатися більше про дівчачу дружбу: є діти, які дружать і підтримають одне одного, а є, які ворогують, а потім здружуються. Якщо ти дуже переживаєш, краще вірити в хороше. У кожній ситуації можна знайти щось хороше». Ксюша, 10 років
- «Книжка дуже сподобалася. Малюнки виразні і майстерні, чудово передають настрій і почуття. Історія хвилює і не відпускає аж до кінця. Найкраща з усіх - дівчинка Катя. Дуже добра, від неї багато чому можна навчитися. І весела. А Ліля хоч і негативна героїня, та без неї не було б такого цікавого сюжету!». Яся, 9 років
зустріч по Скайпу зі школою Think Global
Які найкумедніші питання з зустрічей з дітьми ви пам’ятаєте? А найсерйозніші?
Найкумендніше: «Ось ви живете в Америці. А скільки у вас коштує чізбургер?» На що я відповідаю, що зараз у США у тренді здорове харчування і фаст-фуд просто не на часі. Або діти просять: «Покажіть вид із вікна…» А в мене там дуби і тополі. Тобто, вид із вікна розвінчує «екзотизм» щодо дитячого уявлення США.
Серйозних запитань буває дуже багато. Більше, ніж кумедних. Наприклад про те, як мені писалися епізоди суїциду в повісті «Задзеркалля». Або: «Що таке самотність?». Ще: «Чи можна Вам розказати свою проблему?» Діти і тінейджери не рідко пишуть імейли. Є багато незабутніх і навіть роздрукованих серйозних імейлів.
Що для вас, взагалі, зустрічі з дітьми?
Відверта і сердечна комунікація, яка надихає, дає енергію творити. Це післязустрічні розмірковування про власні подальші творчі задуми. Також це часто класний настрій. І це – абсолютний драйв!
зустріч по Скайпу зі школою Think Global
Важко проводити скайп-зустрічі?
Досить непросто. Навесні за організації «Видавництва Старого Лева» я провела велику кількість зустрічей. Щотижня – 2-3 зустрічі. Це дуже різні аудиторії. Від 5-річних дітей до тінейджерів. В фокусі були й різні книжки: від книжки «Опікуни для жирафа» до повісті «Задзеркалля». У таких зустрічах тяжко те, що аудиторія дистанційована. Відчути енергетику – справжній челендж, а закласти її – подвійний. Мені вдаються такі зустрічі. Я маю дуже великий досвід онлайн-спілкування і викладання різноманітних університетських курсів, а також своїх власних курсів читання книжок по-англійськи Joyful Fox Reading Club. Утім не скажу, що завжди всі-усі зустрічі такі, як би мені хотілося. Знову таки, я не прагну ідеальності ?
зустріч по Скайпу зі школою Think Global
І наостанок дещо провокативне запитання: як воно - бути українським письменником, проживаючи у США?
Нелегко. Але бути письменником у США теж нелегко. В основному в США автори мають постійні роботи і пишуть просто для свого задоволення, інетерсу, життжвого наповнення. Є лише одиниці дуже «розкручених» авторів і вони, правда, заробляють письмом. Зараз креативне письмо не цінують. Воно розглядається, як елемент бізнесу. Про це нещодавно в The Guardian писав відомий англійський письменник Філіп Пулман. Що оплати малі, що договори для всіх різняться, що в літературі одні й ті ж імена і часто це навіть не література, а проекти. Бізнес-проекти. Тобто питання «бути письменником», правда, провокативне. Але бути письменником в Україні цікаво. Ми маємо скільки нерозказаних історій. Ми маємо історичні і сучасні пласти багатокультурності, яка має надихати авторів творити, а видавців видавати авторів ? Сподіваймося, що наш дитліт-ринок розвиватиметься і ставатиме значимим. Принаймні, я вірю, що так і буде.
Фото:shutterstock
Читайте також
