«Битися не можна, битися це погано!» - більшість батьків навчають дітей саме цього. Але ось вашого малюка в пісочниці штовхнули, він плаче і ви біжите йому на допомогу. Мама кривдника вибачається і вимагає того ж від своєї дитини, конфлікт начебто залагоджено, але десь в глибині душі залишається осад. Ну чому, його штовхнули, а він у відповідь лише розплакався? А якщо все життя так штовхати будуть?
Чи потрібно вчити дитину давати здачі?
Перш ніж вчити «давати здачі» варто спробувати зрозуміти причину, чому дія залишилася без відповіді. Дитина відчула страх перед нападником? Або спрацювала установка - «Битися не можна! А то мама розсердиться», чи бравада: «А мені не боляче!». Або вона взагалі не зрозуміла, що її образили й потрібно якось реагувати? А зрозумівши, чому в ситуації, яка вимагає відповіді, дитина впадає в ступор, думати - що далі з цим робити.
Загалом, важливо не так навчити дитину давати здачі кривдникові, як навіяти думку, що не можна нікому дозволяти себе в ображати.
Якщо тобі розбили ніс або обізвали образливим словом ти відчуваєш біль і образу. Чи означає це, що потрібно обов'язково вдарити або обізвати у відповідь? Ні. Але відповідна реакція повинна бути. Інакше кривдник буде робити це знову і знову. Битися при цьому - не обов'язково, іноді досить слів.
У першому класі у доньки на групі продовженого дня періодично повторювалася ситуація. Вона будувала будиночки з Лего, а одна з однокласниць навмисно ламала їх. Дочка ридала, вихоателька читала нотації, говорила кривдниці, що так не можна, але ситуація повторювалася. Ми обговорили це вдома та потренувалися реагувати по-іншому. Наступного разу дочка витягнула руки вперед, захистивши свій витвір, і сказала дуже голосно: «Слухай уважно! Я не дозволяю тобі ламати мій будиночок! Ти мене зрозуміла? !! » Кривдниця здивувалася, - такої реакції вона не очікувала. Як не дивно, через деякий час вони навіть заприятелювали.
А якщо дитині хочеться битися?
Деяких дорослих лякає, якщо дитина в магазині іграшок просить купити боксерську грушу, пістолет, меч або поролонову бойову сокиру. Але чи варто цього боятися?
Здорова агресія, бажання битися - це не добре і не погано. Це один з найдавніших інстинктів «Бий або біжи», який сформувався тисячі років тому, і був буквально вмонтований в нашу ДНК. Цей інстинкт ще в 1915 році досліджував гарвардський професор Уолтер Кеннон. У стресових ситуаціях, щоб вижити люди й звірі або протистоять загрозі або уникають її. При цьому у тих, хто вибрав тактику "Бий!" відбуваються зміни на гормональному рівні, - викид адреналіну, прискорення дихання, стиснення кулаків, загострення всіх відчуттів - організм повністю мобілізується до дії.
У лісі б'ються вовки, в годівничці за вікном - горобці. Правда, на відміну від людей, у них завжди є вагома причина для боротьби - їжа, територія, життя. Коли кульбаба навесні пробиває асфальт, це також метафоричний акт агресії з її боку, але є і причина - жага життя.
Якщо дитина проявляє інтерес до подібних речей, варто не лякатися, а забезпечити умови, де битися можна за правилами. Наприклад, в секціях бойових мистецтв, фехтування, боротьби.
А досвідчений тренер зможе докладно пояснити, коли дитина буде фізично і психічно готова, чим поняття «побитися» відрізняється від «дати здачі», що таке «межа необхідної самооборони», і чим загрожує порушення цієї межі.
Коли треба непокоїтися
Якщо дитині в 6-7 років подобається робити боляче іншим та усвідомлено проявляти агресію. Розтоптати жука, штовхнути ногою кішку, кинути каменем в пташку, відірвати голову іграшці, образити того, хто не може дати відсіч. Причини такої поведінки часто мають психологічний характер і часто це наслідок агресивної поведінки дорослих у сім'ї. Хоча іноді жорстокість - спосіб звернути на себе увагу постіно зайнятих дорослих. Але в будь-якому випадку, подібні прояви агресії, навіть поодинокі, не можна залишати без уваги.
Думка експерта
Чи варто вчити дітей постояти за себе і чому насправді вчать бойові мистецтва? - відповідь на це питання дає тренер Мистецтва бою «Спас», Олекса Косенко, котрий понад 10 років тренує дітей.
Олекса Косенко, тренер
Часто проблеми в поведінці дитини починаються з того, що батьки транслюють їй свій досвід минулого. Хтось в дитинстві був дуже кимось ображений і через дитину хоче відновити справедливість, щоб вона била всіх хуліганів. Хтось думає, краще триматиму подалі від єдиноборств, щоб моя дитина не стала як той хуліган, що мене в школі бив. Хоча обидві позиції різні, але вони дають дитині установку, що вміння битися - це спосіб домінувати.В певні періоди життя всі діти хочуть визнання в колективі, а такі установки обов’язково вилізуть боком.
Трохи кращий варіант мотивації - коли дитину приводять в секцію єдиноборств заради виховання дисципліни. Бойові мистецтва ( особливо традиційні) це, в першу чергу, дисципліна та самодисципліна, хоч звісно, основи закладаються в родині. Тренування це праця, дитині треба щоразу переборювати слабкість, невпевненість, певні страхи і при цьому опановувати нове, регулярно відвідувати тренування без пропусків незважаючи на втому, небажання. Коли однолітки збираються десь «шукати пригод», і кличуть з собою, відмовити, зібратись і піти в зал, - то дійсно перемога над собою. Тренування це біль і падіння, вміння відмовитися від тимчасових задоволень заради своєї цілі, - саме це формує характер.
Неабияку силу характеру дає робота в команді, в парах та участь в двобоях. При роботі в парі партнери по черзі стають один для одного помічником і тренером, виховуючи старанність, підтримку, відповідальність за товариша. При роботі в навчальних і вільних двобоях діти вчаться взаємоповазі, витримці, відповідальності в своїх діях.
Тим, хто вважає що бойові мистецтва можуть сформувати агресивний характер варто зрозуміти - агресія це захист керований спонтанними емоціями, що призводить до неусвідомлених дій. Коли в дитини формується стійкий характер і здорова впевненість в собі, вона спокійніше, з холодною головою реагує на різні події і усвідомлено дає на них відповідь. Якраз бойові мистецтва на це і спрямовані.
Зазвичай діти які вже трохи позаймалися бойовим мистецтвом менше піддаються зачіпкам однолітків, так як у потенційних нападників вмикається інстинкт самозбереження. Сам факт того, що дитина вміє битися – сигнал і вагомий аргумент - її не варто чіпати. Але, варто зазначити, ті, хто справді вміє битися, завжди обережні в застосуванні цього вміння.
Фото: depositphotos
Читайте також
